Національно-клавіатурна гôднôсть

Пôсля звôльненья Словянська по украинськихъ соціальныхъ мережахъ прокотилася низка въѣдливыхъ замѣтокъ: що, мовлявъ, теперъ російська пропаганда скаже про своихъ героêвъ, яки залишили мирне населенье на «разправу карателямъ», проти якои они нѣбы-то весь часъ це населенье захищали.

И въ черговый разъ мы недооцѣнили ворога. Російськи информаційны вôйська вдарили тамъ, де мы менше всёго сподѣвалися. По перше, ставленье до Гиркина вже не таке однозначне, якъ кôлька тыжнêвъ тому: для однихъ російськихъ оглядачêвъ ôн мудрый стратегъ Кутузовъ, а для иншихъ — уже зрадникъ и ледве не агентъ Правого сектору.

Але це дрôбницы. Гôрше дѣеться въ украинськихъ мережахъ. Выявляеться, що звôльненье Словянська — то вже ніяке не звôльненье, а «зрада», «створенье спріятливыхъ умовъ бандитамъ», «змова силовикôвъ изъ терористами», «здача Донецька», однимъ словомъ — «чергова поразка й ганьба украинськои арміи».

Московська пропаганда знайшла, куды вдарити. Тысячи украинськихъ клавіатурныхъ бôйцôвъ запаслись поп-корномъ и хочуть видовищъ, прагнуть, щобъ справжны бôйцы своимъ житьемъ и кровю ôдплатили за національну гôднôсть клавіатурникôвъ, принижену пôсля першихъ поразокъ у Крыму й на Донбасѣ. А цёго такъ и не сталося, бо жъ «треба було ихъ (терористôвъ) додавити, розбомбити, жодного не выпустити» й обовязково показати ихни трупы.

Те що сотни тысячъ мирныхъ жителêвъ Словянська, Краматорьска й иншихъ мѣстъ можуть... «изъ полегшеньемъ зôтхнути»... нѣ... ця банальна фраза наврядъ чи передае ихний станъ... для нихъ закôнчилося пекло вôйни... так отъ, цей фактъ ніякъ не зôгрѣвае ображену національну гôднôсть. Перемога бôйцôвъ стала поразкою клавіатурникôвъ, яки теперъ сѣють панику й недовѣру до арміи. Черговый разъ кажу «Браво!» московськимъ информаційнымъ технологамъ. И ще гучнѣше «БРАВО!» бôйцям Украинськои арміи, якимъ наплювати на клавіатурникôвъ (и на мене въ тому числѣ).

Ганьба?

Якщо повѣдомлення зъ Краматорська — правда, то ганебнѣшого дня въ исторіи нашого народу ще не було. Хто знае, може у цей страсный тыждень такъ и мало статись, щобъ мы поглянули на себе не самозакоханымъ поглядомъ мрѣйникôвъ про «Велику Украину ôдъ Сяну до Зеленого Клину», а тверезо и чесно, безъ илюзій. Щобъ повернутися до реальности, треба плюхнутися въ грязюку, перетерпѣти приниженье — и такимъ чиномъ пôзнати себе досконало, свои темны стороны, недолѣки. Безъ цёго величнôсть не народжуеться. Те, що коѣться — не трагедія, а шляхъ до ôдновленья.

А хто думае, що ôдновленье й ôдродженье ôдбудуться у выглядѣ блискавичного переможного руху Украинськои арміи по Донбасу — той нѣ чорта не зрозумѣлъ.